ритуал і міфологічний текст народження літератури

Ритуал (оригінальна назва — рос. Ритуал) — роман, що написаний українськими письменниками Мариною та Сергієм Дяченками та вперше опублікувався у видавництві «КРАНГ» 1996 року. Розповідає про викрадення драконом-перевертнем принцеси та про зародження між ними кохання. Деякі дослідники називають цей твір «романом про кохання», а самі ж автори визначають його як «чарівний роман для юнацтва». Опис книги: Перше кохання і перша зрада. «Ритуал» — один з найперших, найсильніших і найпопулярніших творів знаменитого подружжя Марини та Сергія Дяченків, визнаних найкращими фантастами Європи. Сюжет. Арман — 201 нащадок давнього драконячого роду.

Міф і ритуал. З античної Греції починається шлях людства від міфу до логосу. Подолання міфу і заміна його знанням за тисячоліття сформувало новий тип людини, культури, цивілізації. Засновником ритуализма вважається Дж. Фрейзер, порівняли окремі міфологічні мотиви з традиційними обрядами і що висунув теорію про походження більшості міфів з ритуалів. Особливо докладно Фрейзер розглянув міфологічний мотив "вмираючого й воскресає бога" у зв'язку з аграрними календарними культами і більш архаїчними ритуалами посвячення (МНМ, 1991).

До основних проблем теми належать: міфологічний характер первісного мислення та освоєння світу; міфологічні уявлення слов'ян; міф як обряд і ритуал відтворення буття і самосвідомості прадавнього суспільства; антропологізм, фантазування, традиційність – основні ознаки міфологічного світогляду; архетипи міфологічної свідомості, міфологія і сучасність. Розглядаючи проблеми міфології в сучасному світі, слід оглядово зупинитися на історії виникнення міфів, характерних рисах міфу, ознаках міфологічного світогляду, видах міфів, уявленню сучасних людей про роль і значення міфів в

Міф, ритуал і магія - найважливіші елементи архаїчної культури. Первісна свідомість і дія архаїчної людини значною мірою були ритуальними й міфологічними. Магія, міф і ритуал тісно пов'язані між собою, водночас спостерігається протистояння магії міфу й ритуалу. Жрець і маг - це не просто найважливіші представники архаїчного соціїзму, вони стають запорукою смислу і стійкості первісної громади й колективних уявлень. Міфологічні образи в різному осмисленні часто використовувалися в мистецтві. Міф можна розглядати не тільки як форму архаїчної свідомості, але і як форму свідомості взагалі, у такому разі вона властива всім історичним епохам, доповнює, а іноді й замінює наукові способи пізнання світу.

Стаття з української літератури - містить критичні та теоритичні метаріали, методичні дані, життєвий та творчий шлях письменника - Вивчення міфів. Історія розвитку міфокритики. В основу міфологічної критики покладений принцип відшукування міфологічних репродукцій в художніх творах пізніших епох. У своїй книзі „Давнє мистецтво і ритуал“(1913) авторка детально описує ритуал ініціації, котрий кваліфікується нею як центральний серед усіх первісних ритуалів, і який стане згодом предметом особливої уваги з боку пізніших міфокритиків (так виникне теза про мономіф, основу якого складають ритуальні випробування юнака, котрий стоїть на порозі „соціального“ народження).

Запропоновано власну методику міфологічного аналізу художнього тексту. Численні дослідження природи міфу зарубіжними та вітчизняними вченими у ХХ столітті викликали неабиякий інтерес до теорії міфологічного аналізу та застосування його методики до аналізу художнього тексту. Фрезера, що міф – це відгалуження або проекція ритуалу, яка супроводжує ритуал або йде після нього [1: 431-435]. Представники кембриджської школи вивчали вплив саме ритуального боку міфу на художню творчість. Під міфемою розуміємо використання в літературі імен міфологічних героїв, а також певних міфологічних фактів. Під міфологемою – наявність у літературному творі відомого міфологічного сюжету або мотиву.

Міфологічна школа у світовому та вітчизняному літературознавстві Міфологічна школа – теорія в західноєвропейській та вітчизняній науці, представники якої першоосновою народної творчості вважали міфологію та релігію. Проблема “мистецтво і міф” стала предметом спеціального наукового розгляду переважно в літературознавстві ХХ ст., особливо в зв’язку з “реміфологізацією” в західній літературі та культурі (початок ХХ ст.). Але ця проблема ставилася і раніше. Міф завжди притягував до себе дослідників. Якщо говорити про інтерпретацію міфа, то вона існувала ще в Давній Греції.

Так Рэглан ( Кембріджська ритуальна школа) визначає міфи як ритуальні тексти, Кассирер ( представник символічною теорії) говорить про їх символістики, Лосев ( теорія мифопоэтизма) - на збіг в міфі загальної ідеї, й почуттєвого образу, Афанасьєв називає міф найдавнішої поезією, Барт - комунікативної системою. Фрейденберг свідчить про особливості міфологічного образу: «Для міфологічного образу характерна безкачественность

Розвиток літератури середньовіччя пов'язано з розпадом елліністичних-римської культури, котрі проходили в обстановці масштабного переселення численних варварських народів, серед яких в різний час були германці, слов'яни, гуни, тюрки (з IV по XIV ст.). Ці народи і стали творцями середньовічних держав, що виникли на руїнах Стародавнього Риму. Ідеологічною основою середньовічної літератури було християнство, з постулатів якого виникає і художня своєрідність культури цих часів. Навколишній людини реальний світ християнська релігія оголошувала тимчасовим і блідим відображенням світу вічно

Так, за словами Клода Леві-Строса «…в міфологічному мисленні працює та ж логіка, що й у мисленні науковому, і людина завжди мислила однаково добре»[4]. Будучи логічною, але символізованою, міфологія для суб'єкта міфологічного мислення постає реальністю. У первісних суспільствах притаманна їм міфологія виконувала ряд соціальних функцій, була базою, на якій вибудовувалася вся система соціальних відносин, задаючи цінності, правила, поняття про добре і зле, гідне і негідне. Найдавніші твори, що стосуються міфологічного світогляду й ритуалу, відомі з часів палеоліту і володіли чітким символізмом.

Ритуал, вважала вона, мав на меті нагадати людині про те, що вона є лише частиною цілого. Велику увагу приділяє вона ритуалу ініціації, тобто “другого” (соціального) народження, пов’язуючи з ним виникнення найважливіших міфів. У своїй книзі “Давнє мистецтво і ритуал”(1913) авторка детально описує ритуал ініціації, котрий кваліфікується нею як центральний серед усіх первісних ритуалів, і який стане згодом предметом особливої уваги з боку пізніших міфокритиків (так виникне теза про мономіф, основу якого складають ритуальні випробування юнака, котрий стоїть на порозі “соціального” народження).

Ритуали "першотворення" і "першоречі" в міфологічному часо-просторі. В сучаснiй науковiй традицiї обрядовiсть, в аспекті символічної діяльності людини, розглядається як специфiчна iєрархiзована система рiзних кодiв: предметного, акціонального, образотворчого, вербального та ін., що використовує формальнi та матерiальнi засоби для кодування переважно одного i того ж змiсту, який зводиться в цiлому до "картини свiту". Ми зосередимо увагу на особливостях взаємовiдносин людини i специфічних обрядових атрибутів причетних до первісних уявлень та міфів, спробуємо дослідити знакові характеристики ряду речей - продуктів сфери ткацтва, які.

Степан Мишанич. МІФ, МІФОЛОГІЯ, МІФОЛОГІЗМ, МІФОКРИТИКА, МІФОПОЕТИКА: ІСТОРІЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ І РОЗМЕЖУВАННЯ ПОНЯТЬ. Вступ - Степан Мишанич. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1. - Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс. - «Судило нам ся послідними бути. Бо коли другі слав'яне вершка ся дохаилюют, і єстли не вже, то небавком побратаются з повним, ясним сонцем, нам на долині

З міфом, ритуалом і фольклором літературу пов´язує не лише спільний родовід (походять вони з первісного синкретизму магічного обряду), а й архетипне - праобразне, глибоко поетичне і водночас священне за своєю сутністю - мислення, на якому засновано світовідчуття і світорозуміння людини давньої і сучасної. Міфологічна критика (міфокритика) вивчає функціонування в літературі архетипних форм, міфологічних тем і мотивів. Її концептуально-методологічні відгалуження - ритуальна (Дж. Фрейзер, Роберт Ґрейвс), архетипна (чи юнґіанська: Мод Бодкін, Нортроп Фрай), символічна (Ернест Кассірер), структуральна (Клод Леві-Стросс) та інші споріднені видозміни.

Ключові слова: міфопоетика, міфопоетична парадигма, міфопоетич-на система, рецепція міфу в літературі, міфоелемент. Протягом усієї історії розвитку світової літератури митці зверталися до міфу, інсталюючи міфологічні елементи в художній твір, а почасти і створю-ючи власний міф (неоміф) задля втілення оригінальної світоглядної моделі буття. У цьому контексті справедливим є визначення поняття «міф» Т. Манна як основи життя, одвічної схеми, формули, за якою рухається життя, постій-но відтворюючи щось із підсвідомості [9, c. 18]. Міфокритик Нортроп Фрай слушно

Елементи міфологічних уявлень, сюжетні мотиви ритуальних дійств частково збереглися у писемних пам’ятках давньої доби, фольклорних творах: колядках, щедрівках, веснянках, русальних та купальських піснях, замовляннях тощо. Деякі з них дотепер живуть у свідомості і звичаях українців. Наукові студії з української міфології розпочалися в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст., коли науковці нагромадили значний емпіричний матеріал, що спонукало до його систематизації й осмислення.

Тексти В. Стуса актуалізують міфологічні образи та мотиви, пов’язані з архаїчними ритуалами поховання, які через трансформацію у сучасній свідомості набувають символічного змісту. Таким є міфологічний образ кола, що було сакральним засобом захисту одного світу від іншого, образ човна як засобу перенесення душі до потойбіччя тощо. Дуалізм мислення В. Стуса на текстовому рівні втілений в антитезі. На рівні поетичного мовлення суть бінарної опозиції як такої, що пояснює світ через осмислення його у протилежних виявах, дещо стирається, переходячи до сфери поетики твору і набуваючи здатності структ

Міфологічна складова часто використовується в політичній та суспільній сферах. Кожна культура знає своїх нових культурних героїв, образ (імідж) яких створюється у майже повній відповідності класичним міфологічним зразкам. Міфологічна складова є важливою частиною й сучасної релігійної культури. Крім того, міф часто використовується й сучасним мистецтвом, оскільки саме через символічність міфу ми сприймаємо той сенс, який часто не можемо сприйняти в інших формах.